І знову про "духовних" людей!

Упродовж року я ходила на лекції по східній філософії в культурно-просвітній центр «Агні», що на провулку Турецькому, 5 у Чернівцях. Я не була членом клубу і не намагалася туди вступити, просто часом (коли була в Чернівцях по п’ятницях) приходила на семінари. Виявилось, що туди ходять багато моїх знайомих, але я раніше про це не знала. Семінари були цікаві і не зомбуючі, бо я на це звертала дуже велику увагу, але досить часто мене дивували деякі вислови лектора-директора центру Михайлова Едуарда Борисовича, але я не надто розвивала своє занепокоєння. Думала, що всі люди, що ходять туди мені здавалися блаженними, а тепер здаються диваками з не найкращою семантикою до цього слова. Там завжди чисто і затишно, пахне ароматичними паличками і продається езотерична література. Перше моє знайомство з клубом відбулося тоді, коли я там за запрошенням організовувала і модерувала концерт відомого піаніста з Франції Шарлі Фельтера. Мене особисто запросив відвідувати семінари директор центру «Агні». І я почала приходити лише тому, що мене все цікавить у цьому безкінечно новому світі. Багато близьких людей, які відвідали концерт Шарлі дуже обережно намагалися мене переконати, що це секта і що туди не варто ходити, а я їх – що я лиш слухаю лекції і йду додому. Кожен з нас був правий. Ще друзі казали, що бачили списки людей, які здавали великі суми грошей на центр, я про це нічого не знаю, бо сама залишала завжди лише 20 гривен за лекцію на розвиток центру і ніколи мене не просили про більше. У жовтні в центрі відкрилася виставка прекрасних скульптур Олексія Леонова. Ми з моїм товаришем Жаном Побе були вражені роботами і вважали, що «Агні» є таким собі оберемком добра і всесвітньої радості. А потім почалася революція. Мене не було довго в центрі, бо і Майдан, і просто не до лекцій, коли таке відбувається. Вирішила я завітати на святкування Дня Народження Єлєни Рєріх (про це я писала вже в одному з оглядів, але мова не лише про це), я не могла зрозуміти, чому люди зі мною не вітаються, не посміхаються, чому вони такі холодні і чужі. В кінці я почула слова, які розчесали трішки мій мозок, бо ж йшлося про єдність з Росією і про те, що Європа нам не потрібна з усіма цими ЛГБТ й «іншими» цінностями. Шокована я йшла з «Агні», думала про те, що навіть планувала зробити там творчий вечір, почитати духовної поезії для відповідних людей і т.д. Днями я зайшла у «Фейсбук» і хотіла написати Михайлову Едуарду Борисовичу повідомлення про те, що мене дуже засмутили його заклики на останній зустрічі, але, як виявилось, його більше нема в мене в друзях і нікого з «них» нема. Натомість, їхні сторінки вкриті посланнями про те, що «бандерівці» нападають на бідний «Беркут», «Слава «Беркуту» і Слава Росії! Якби ви побачили, що запощено ще на їхніх сторінках, то стало б лячно так, як і мені… Я ніколи б не писала про жодного митця чи відому постать, які б підтримували / не підтримували революцію, у кожного своя думка і своя ідея, але, о Господи, це ж духовні люди! Це ж люди, які говорять про світле і вічне! Це ж люди, у яких щодня зриваються з вуст слова Великих Будди і Христа, які моляться у вівтарях і благословляють одне одного. Чи не вчила їх Єлєна Рєріх, що треба триматися нейтралітету в політичних розбіжностях? Якщо щиро, я думала, що вони просто молитимуться за Україні і ніяк не коментуватимуть розвиток революції. А у них там сотні прихожан, яким розповідають-агітують за Росію-брата і проти Європи-ворога. Для мене центр «Агні» тепер — Московський патріархат і ні на грам духовніше. Вибачте, за цей довгий спіч, але, думаю, всім треба знати про наш єдиний «культурно-просвітній» центр Чернівців.

Христя Венгринюк