Без кулі в потилицю (?)
Без кулі в потилицю (?).
[стаття була написана ще до феноменальної заяви Арсенія Яценюка про «Кулю лоб, так кулю в лоб»]
Монахині-паломниці з Польщі передали тим, хто перебуває на Майдані в Києві, руками зроблені хрестики з цупких ниток. Один перепав і мені. Я довго дивилася на прекрасний виріб і думала, що це так дико, коли люди з чужих країн переймаються серцем за тебе невідомого їм, бажаючи сил і терпіння, а «рідні» брати мочать тебе по голові і переконані, що треба повернутися до колишнього «парядка» в країні. «Парядка» ніколи не було і не буде, якщо звернеться Майдан, якщо простягнеться долоня за хабарем, якщо кожен, хто думає не так, як влада, полінується про це сказати. Можна багато нарікати на опозицію, можна нервувати, що «гаранта» не зняли, можна і треба амбітно реагувати на те, що Майдан міг зробити і не зробив, але минуло два місяці з часу першого повстання кожного свідомого українця і ми точно можемо говорити про перемогу совісті. Ввесь світ побачив, що в Україні живуть розумні, свідомі люди з підлою бандитською владою. А влада побачила, що ніщо і ніхто не зможе нас вивести у повну темряву, щоб там жити і продовжувати рід, бо коли сила веде боротьбу з розумом, перемагає розум, а не кийки, кулі та сльозоточивий газ. Царі однозначно злякалися безстрашності простих людей і ця незламність стала початком зародження абсолютно нового суспільства. Можемо констатувати ще багато позитивних змін від тих, що більш свідомі (або ще більш безхребетні та лякливі) члени «Партії регіонів» покинули свої кубла зміїні, до тих, що вже навіть донецькі усвідомили, що цю банду треба попросити на вихід.
Я далі продовжую тримати в долонях цей прекрасний хрестик і мені так цікаво про що думала та монахиня, яка так старанно плела його? Яке послання вона хотіла передати нам? Чи справді їм такою приреченою видається Україна у цьому всьому багні?
[ми залишаємось в ізоляції. може доведеться протистояти і до президентських виборів. може ще довше. але боротьба проти зла – це ж найкраща казка, яка ніколи не може закінчитись кулею в потилицю головному герою]. = > Писала ці рядки до того ще, як почали стріляти в людей, бо і в страшному сні не могла б уявити, що таке можливе. Але усе одно вірю і знаю, що у народ не поцілять, бо це безсмертний організм з таким вже іншим амбітно-холеричним мозком, який щосекунди посилає імпульси тілу, що не втомиться ухилятися від куль.
Христя Венгринюк
[стаття була написана ще до феноменальної заяви Арсенія Яценюка про «Кулю лоб, так кулю в лоб»]
Монахині-паломниці з Польщі передали тим, хто перебуває на Майдані в Києві, руками зроблені хрестики з цупких ниток. Один перепав і мені. Я довго дивилася на прекрасний виріб і думала, що це так дико, коли люди з чужих країн переймаються серцем за тебе невідомого їм, бажаючи сил і терпіння, а «рідні» брати мочать тебе по голові і переконані, що треба повернутися до колишнього «парядка» в країні. «Парядка» ніколи не було і не буде, якщо звернеться Майдан, якщо простягнеться долоня за хабарем, якщо кожен, хто думає не так, як влада, полінується про це сказати. Можна багато нарікати на опозицію, можна нервувати, що «гаранта» не зняли, можна і треба амбітно реагувати на те, що Майдан міг зробити і не зробив, але минуло два місяці з часу першого повстання кожного свідомого українця і ми точно можемо говорити про перемогу совісті. Ввесь світ побачив, що в Україні живуть розумні, свідомі люди з підлою бандитською владою. А влада побачила, що ніщо і ніхто не зможе нас вивести у повну темряву, щоб там жити і продовжувати рід, бо коли сила веде боротьбу з розумом, перемагає розум, а не кийки, кулі та сльозоточивий газ. Царі однозначно злякалися безстрашності простих людей і ця незламність стала початком зародження абсолютно нового суспільства. Можемо констатувати ще багато позитивних змін від тих, що більш свідомі (або ще більш безхребетні та лякливі) члени «Партії регіонів» покинули свої кубла зміїні, до тих, що вже навіть донецькі усвідомили, що цю банду треба попросити на вихід.
Я далі продовжую тримати в долонях цей прекрасний хрестик і мені так цікаво про що думала та монахиня, яка так старанно плела його? Яке послання вона хотіла передати нам? Чи справді їм такою приреченою видається Україна у цьому всьому багні?
[ми залишаємось в ізоляції. може доведеться протистояти і до президентських виборів. може ще довше. але боротьба проти зла – це ж найкраща казка, яка ніколи не може закінчитись кулею в потилицю головному герою]. = > Писала ці рядки до того ще, як почали стріляти в людей, бо і в страшному сні не могла б уявити, що таке можливе. Але усе одно вірю і знаю, що у народ не поцілять, бо це безсмертний організм з таким вже іншим амбітно-холеричним мозком, який щосекунди посилає імпульси тілу, що не втомиться ухилятися від куль.
Христя Венгринюк
0 коментарів