Ніколи не пишу віршів з класичним римуванням, але так відчула. Революційне

000 290
Він мені тихо каже нервовим гортанним голосом
Він мені тихо вказує на всіх янголів і серафимів.
я ледь навприсядки, трішки навпомацки
йду між цих куль, як дитина по сиротинцю.
десь відгрівають долоні, торкаючись чужих пальців
і кожен світанок дякує, що ніч цю прожили
я відмовляюся вірити, чути і бачити,
що хтось народив дитину, а вона когось вбила…
крізь серце стискаються віхоли й майбутні відлиги
цієї зими не лише снігів так багато, а й крові
комусь це зовсім байдуже, хтось їде Єгипет,
а наші люди вмирають на проклятім полі бою.
01.02.13.
Христя Венгринюк

0 коментарів

Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте