Психосоматика: моя рецепція на питання, чому на Майдані хворіють люди
Я завжди думала, що хотіла би бути великим здоровим чоловіком, тоді мені не було б нічого страшно і може тоді я б нічого і нікого не потребувала особливо. Перебуваючи кілька днів на Майдані Незалежності, відчувала, як сили просто йдуть від мене, залишаючи за собою лише довгу дорогу тривоги. Цієї ночі я зовсім злягла, а у моєї подруги відкрилася від перевтоми та нервів виразка, довелося викликати швидку. Отак, ми і зустріли світанок, хворі, зморені і ображені самі на себе, що тепер не лише не можемо бути присутніми там, де це так важлива, а й духовно підводимо тих, хто там є. Нашій владі дуже вигідно, що революція знову триває взимку, вони знають, що бути тут постійно надзвичайно важко. Хоча, люди продовжують спати в наметах, їдять гречку та куліш, співають, моляться і вірять. Я вірю теж, але я не знаю як надовго нас вистачить.
Щодня чую, що ті, хто хотів їхати в Київ – раптово хворіють, або слабнуть на Майдані. І це просто повально. Зробивши деякі спостереження над собою та над знайомими, вивчаючи психологію людини та відчуваючи клімат на Майдані, можу точно сказати, що з кожним грається психосоматика. Нам страшно сюди їхати, нам не може щодня бути піднесено і ейфорійно, навіть за ідею, за перемогу: людина втомлюється. Коли ми стаємо хворі, то ніхто не може нам дорікнути, навіть ми собі. Ми любо стежимо за всіма подіями в інтернеті та по телебаченню, ми співпереживаємо і ми присутні, але нам тепло в ліжку попивати малиновий чай, бо ми ж хворіємо! Як би нам сильно не хотілося бути на майданах, ми ж хворіємо! Наша хвороба своє рятівницею нашої совісті і наших бажань. Найчастіше, прості чоловіки з сіл не заморочуються усіма цими вегето-судинними проблемами і підшлунковими коліками, вони знають, що стоятимуть до перемоги! А ми, інтелігенція, надто начитані і надто можемо керувати своїм тілом через свій мозок. Найбільше я боялася, що зможу психологічно похитнутися від усіх цих подій та власних революційних настроїв, але мій мозок вирішив вкласти мене на добу в сплячку, щоб я все обміркувала і зрозуміла, що жодного віруса не існує, що ніякий грип та туберкульоз не ходить Майданом. Це так виглядає страх. Страх, який хоче нас перемогти, запевнити нас, що ми кволі і що без нас можна все вирішити. Але без нас нічого не вирішиться. Без нас, життя пройде повз нас. Тому, загартовуємо свої душі, якщо хочемо створити щось важливе, якщо хочемо виграти шанс стати щасливими.
Вчора на Хрещатику обійняла дорогу Софію Андрухович, яка несла ліки постраждалим від «Беркута». А сьогодні я думаю, що кожному кволому на емоції, треба в сотні разів більше ліків, щоб перемогти цих безсердечних монстрів, щоб перемогти себе.
У цю неділю на Майдані буде надзвичайно багато людей, а я молитимусь і духовно скріплюватимусь десь далеко-далеко від натовпу, щоб могти за день знову сюди повернутись.
Пишаюся тими, хто є непохитними. Пишаюся тими, хто хочуть ними стати.
Христя Венгринюк
Щодня чую, що ті, хто хотів їхати в Київ – раптово хворіють, або слабнуть на Майдані. І це просто повально. Зробивши деякі спостереження над собою та над знайомими, вивчаючи психологію людини та відчуваючи клімат на Майдані, можу точно сказати, що з кожним грається психосоматика. Нам страшно сюди їхати, нам не може щодня бути піднесено і ейфорійно, навіть за ідею, за перемогу: людина втомлюється. Коли ми стаємо хворі, то ніхто не може нам дорікнути, навіть ми собі. Ми любо стежимо за всіма подіями в інтернеті та по телебаченню, ми співпереживаємо і ми присутні, але нам тепло в ліжку попивати малиновий чай, бо ми ж хворіємо! Як би нам сильно не хотілося бути на майданах, ми ж хворіємо! Наша хвороба своє рятівницею нашої совісті і наших бажань. Найчастіше, прості чоловіки з сіл не заморочуються усіма цими вегето-судинними проблемами і підшлунковими коліками, вони знають, що стоятимуть до перемоги! А ми, інтелігенція, надто начитані і надто можемо керувати своїм тілом через свій мозок. Найбільше я боялася, що зможу психологічно похитнутися від усіх цих подій та власних революційних настроїв, але мій мозок вирішив вкласти мене на добу в сплячку, щоб я все обміркувала і зрозуміла, що жодного віруса не існує, що ніякий грип та туберкульоз не ходить Майданом. Це так виглядає страх. Страх, який хоче нас перемогти, запевнити нас, що ми кволі і що без нас можна все вирішити. Але без нас нічого не вирішиться. Без нас, життя пройде повз нас. Тому, загартовуємо свої душі, якщо хочемо створити щось важливе, якщо хочемо виграти шанс стати щасливими.
Вчора на Хрещатику обійняла дорогу Софію Андрухович, яка несла ліки постраждалим від «Беркута». А сьогодні я думаю, що кожному кволому на емоції, треба в сотні разів більше ліків, щоб перемогти цих безсердечних монстрів, щоб перемогти себе.
У цю неділю на Майдані буде надзвичайно багато людей, а я молитимусь і духовно скріплюватимусь десь далеко-далеко від натовпу, щоб могти за день знову сюди повернутись.
Пишаюся тими, хто є непохитними. Пишаюся тими, хто хочуть ними стати.
Христя Венгринюк
1 коментар