“...Ти не при собі, Ти... в літературі” Пауль Целан


Бахман Інгеборг – Целан Пауль. Пора серця. Листування / Бахман Інгеборг – Целан Пауль. – Чернівці. – Книги ХХІ, 2012. – 416 с.
                                                            “…Ти не при собі, Ти… в літературі” Пауль Целан.
      Листування між Інгеборг Бахман та Паулем Целаном (1948-1967 рр.) можна прочитувати як окрему історію, окремий художній текст. Двоє письменників зустрічаються у повоєнні роки і проносять свої почуття через все життя, хоч їм доля і не дала можливості бути завжди пліч-о-пліч. Для нас залишається лише приємність смакувати їхньою дружбою, яке не є “підгляданням в чужі вікна”, а прогулянкою крізь любов та біль. Інгеборд Бахман та Пауль Целан проживають окреме життя у своїх листах, де ніхто не соромиться ні своїх почуттів, ні емоцій, які й не завжди відповідають бажанням адресанта. Їхня “розмова” відбувалася наче й недавно, але вслуховуючись в кожне слово розумієш, що тепер люди не вміють так говорити чи так відчувати не вміють… Кожна поезія Пауля була для Інгеборг святим посланням, вона жила його текстами і знала, що і Він живе, якщо пише. Так, Целан жив, здається лише тоді, коли його творчість була потрібна, а під час “афери Голль” почав задихатись, так більше й не віднайшовши того цілющого кисню, щоб мати причину вдихнути на повні груди. Ні дружина Жизель, ні кохана Інгеборг, ні син Ерік не змогли загладити той біль, який принесло йому слово. Чуже і своє. Листи стали колючими, наче тернове гілля, Інгеборг не одноразово кололася читаючи їх, але залишалася справедливою і мудрою, навіть якщо й доводилося вкотре відписувати і не надсилати, не надсилати і відписувати. Дякуючи “Порі серця” ми можемо бачити навіть те чого за своє життя не побачити ні Бахман, ні Целан: не надіслані листи одне одному. Так читач може краще збагнути думки письменників і відчути, що відбувалося з кожним автором насправді. Вони не лукавили, лише намагалися якомога ніжніше “говорити”, тому часом переписували і переписували послання. 
     Коли Інгеборг з роками ставала все відомішою, її вірші друкувалися в передових журналах, виходили окремими збірками, то Пауль саме з цим пов’язав її “іншість”, констатувавши: “Я в тривозі за Тебе, Інгеборг – але Ти мусиш зрозуміти мене: мій крик душі – Ти не чуєш його, Ти не при собі (де Ти мала би бути, як я припускаю), Ти… в літературі” (лист № 146). Очевидно, що цими словами Целан наче виправдовує себе, чому він “не у собі”… Бо він тоді надто був вже “в літературі”. Він не зміг пережити те, що хтось осквернив “могили в повітрі” і його слово про це. В тих могилах лежали і Целанові батьки. Він пішов до них по воді… З того часу з Парижу листи до Інгеборг надходили лише від Жизень, яка, не зважаючи ні на що, любила її як найближчу подругу. Дружба двох німецькомовних поетів не вмерла з Паулем Целаном, вона продовжилась між жінками, які берегли одне одного як частинку Його. “Тепер я вже не твоя. / Ми ридаємо від самоти. // Але мов Орфей, знаю я, / що поряд зі смертю – життя, / і для мене все ще синіє  / навіки заплющене око твоє.” Інгеборг Бахман.
Христя Венгринюк

4 коментарі

Святослав Вишинський
Література завжди інтимна настільки ж, наскільки й академічна філософія.
Сергій Воронцов
Будь-яке “підглядання в чужі вікна”, може перетворитися на прогулянку крізь любов та біль. І навпаки. Цікаво, Целан хотів, щоб його листи друкувалися? Адже він так обережно ставився до слів.
Святослав Вишинський
Судячи з того, що деякі листи навіть не були надіслані — відповідь очевидна. Навряд хто-небудь, окрім душевних ексгібіціоністів, прагне виставляти на публіку найінтимніше.
Іванна Стеф'юк
листування, та ще й таке — справді сфера доволі приватна, але щира, свого роду сповідь душі, яку хочеться читати не для того, щоби підглянути за чужим світом, а щоби зрозуміти власний… Цікаво, дуже
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте