Слабоалкогольний коктейль «Життя та інша хімія» Марка Лівіна
Лівін Марк. Життя та інша хімія. – К.: ProstoBook, 2011 – 194 с.
Слабоалкогольний коктейль «Життя та інша хімія» Марка Лівіна.
Не писала рецензій на книги майже два роки, з часу, коли однієї зимової ночі в Закопанах (до світанку залишались лічені години), ми з другом-істориком за пляшкою самогону сперечалися, хто має право писати рецензії. Він мені доказував, що лише доктори наук, а я намагалася пояснити, що будь-який читач. Так ми позасинали кожен при своїй думці, але він такого накоїв у моїй підсвідомості, що коли я сідала щось подібне написати, завжди чулося в голові: «ЛИШЕ ДОКТОРИ НАУК! ЛИШЕ-лишееее!!!». От сьогодні дивлюсь на свою недописану дисертацію (звісно, не докторську ще!) і думаю, що я таки маю право висловитись, навіть якщо я і роблю лише перші кроки, щоб стати доктором філології.
Сьогодні прочитала повість Марка Лівіна «Життя та інша хімія». У кожного одразу випливе асоціація з Марком Леві, у мене теж, але вибрав український автор собі такий псевдонім, то сам нехай і несе цей хрест порівнянь. Автори справді подібні: простотою викладу і сюжетною легкістю. Ну якщо вже зовсім занурюватися в компаративістику, то і в повісті «Життя та інша хімія», і в «Між небом та землею» описуються страждання юнака за коханою, яка померла. Звісно, це не унікальна тематика, проте між Марком Лівіном та Марком Леві насправді можна простежити якусь подібність.
Не приховуватиму, що особисто знаю автора, але це ніяк не вплине на рецензію, бо переконана, що справжні літературні фанати відповідають за кожне написане слово. Найбільше зацікавилась романом, коли Любко Дереш погодився писати до неї передмову. Скільки не випитувала, що Любомир думає про роман, завжди мовчав і казав лише, щоб сама прочитала. А я не читала, бо тираж «Життя та інша хімія» якось раптово закінчився, а «смакувати» в електронному варіанті не люблю, але довелося… Страшенно подивували слова Дереша стосовно того, що це книга «для розумних чоловіків», я б навпаки сказала, що це повість для дівчаток. Або ж просто для тих, кому не хочеться сильно «напрягатися», а почитати щось «легке». «Життя та інша хімія» не є «порожньою» книгою, вона «чіпляє» і досить гостро, я на середині повісті навіть пішла в душ, бо мені здавалося, наче і я облита тим болем. Коли ж дочитала, то довго думала, куди віднести таку літературу і чи має право вона на існування. Я не виписала з неї жодної цитати, не посилатимусь на неї ні в науковій статті, ні в дисертації, але текст «живий» і щирий, а це, певно, і є головним…
Вчора пізно увечері я завітала до своєї подруги, яка вже є кандидатом наук, під час нашої розмови вона соромлячись дістала з шухляди книгу однієї «чтивної» авторки, я, звісно, перекотила очі, побачивши це, але вона пояснила мені, що так втомлюється від щоденної життєвої «жесті», що хоче почитати щось таке в що не треба сильно вірити, що не занурює і від чого не збожеволієш. Подруга зачитала мені досить непоганий уривок, який стосувався теми розмови, і я ще раз переконалася, що книги, які читаєш на зупинках, в потязі, на морі… для багатьох людей повинні відрізнятися від книг, які ми «їмо» щодня. Зрештою, автори не пишуть для літературознавців, тобто не повинні б писати… І це велика проблема літератури. Адже книгу Марка можна назвати навіть «попсовою», але ж більшість пересічних не розуміють ні Іздрика, ні Прохаська, ні Воннегута…
Останнє, що хочу ще сказати, Марк добре стартанув, може не так швидко, як Дереш, але у кожного свій час. Не скажу, що не можу дочекатися його наступної книги (як багато його шанувальниць J), але однозначно знаю – людям такі письменники потрібні! Тим паче, що це урбаністична література і кожен читач може знайти себе серед вулиць, проблем і вранішньої кави.
P.S.Марк Лівін не фантазує у своєму тексті, в нього все справжнє, а, хто письменник, той знає, як важко описати реальний світ зі справжніми, земними (НЕ-божевільними) героями-маргіналами та їхніми проблемами. Навіть за це вже автору великий респект!
Христя Венгринюк
Слабоалкогольний коктейль «Життя та інша хімія» Марка Лівіна.
Не писала рецензій на книги майже два роки, з часу, коли однієї зимової ночі в Закопанах (до світанку залишались лічені години), ми з другом-істориком за пляшкою самогону сперечалися, хто має право писати рецензії. Він мені доказував, що лише доктори наук, а я намагалася пояснити, що будь-який читач. Так ми позасинали кожен при своїй думці, але він такого накоїв у моїй підсвідомості, що коли я сідала щось подібне написати, завжди чулося в голові: «ЛИШЕ ДОКТОРИ НАУК! ЛИШЕ-лишееее!!!». От сьогодні дивлюсь на свою недописану дисертацію (звісно, не докторську ще!) і думаю, що я таки маю право висловитись, навіть якщо я і роблю лише перші кроки, щоб стати доктором філології.
Сьогодні прочитала повість Марка Лівіна «Життя та інша хімія». У кожного одразу випливе асоціація з Марком Леві, у мене теж, але вибрав український автор собі такий псевдонім, то сам нехай і несе цей хрест порівнянь. Автори справді подібні: простотою викладу і сюжетною легкістю. Ну якщо вже зовсім занурюватися в компаративістику, то і в повісті «Життя та інша хімія», і в «Між небом та землею» описуються страждання юнака за коханою, яка померла. Звісно, це не унікальна тематика, проте між Марком Лівіном та Марком Леві насправді можна простежити якусь подібність.
Не приховуватиму, що особисто знаю автора, але це ніяк не вплине на рецензію, бо переконана, що справжні літературні фанати відповідають за кожне написане слово. Найбільше зацікавилась романом, коли Любко Дереш погодився писати до неї передмову. Скільки не випитувала, що Любомир думає про роман, завжди мовчав і казав лише, щоб сама прочитала. А я не читала, бо тираж «Життя та інша хімія» якось раптово закінчився, а «смакувати» в електронному варіанті не люблю, але довелося… Страшенно подивували слова Дереша стосовно того, що це книга «для розумних чоловіків», я б навпаки сказала, що це повість для дівчаток. Або ж просто для тих, кому не хочеться сильно «напрягатися», а почитати щось «легке». «Життя та інша хімія» не є «порожньою» книгою, вона «чіпляє» і досить гостро, я на середині повісті навіть пішла в душ, бо мені здавалося, наче і я облита тим болем. Коли ж дочитала, то довго думала, куди віднести таку літературу і чи має право вона на існування. Я не виписала з неї жодної цитати, не посилатимусь на неї ні в науковій статті, ні в дисертації, але текст «живий» і щирий, а це, певно, і є головним…
Вчора пізно увечері я завітала до своєї подруги, яка вже є кандидатом наук, під час нашої розмови вона соромлячись дістала з шухляди книгу однієї «чтивної» авторки, я, звісно, перекотила очі, побачивши це, але вона пояснила мені, що так втомлюється від щоденної життєвої «жесті», що хоче почитати щось таке в що не треба сильно вірити, що не занурює і від чого не збожеволієш. Подруга зачитала мені досить непоганий уривок, який стосувався теми розмови, і я ще раз переконалася, що книги, які читаєш на зупинках, в потязі, на морі… для багатьох людей повинні відрізнятися від книг, які ми «їмо» щодня. Зрештою, автори не пишуть для літературознавців, тобто не повинні б писати… І це велика проблема літератури. Адже книгу Марка можна назвати навіть «попсовою», але ж більшість пересічних не розуміють ні Іздрика, ні Прохаська, ні Воннегута…
Останнє, що хочу ще сказати, Марк добре стартанув, може не так швидко, як Дереш, але у кожного свій час. Не скажу, що не можу дочекатися його наступної книги (як багато його шанувальниць J), але однозначно знаю – людям такі письменники потрібні! Тим паче, що це урбаністична література і кожен читач може знайти себе серед вулиць, проблем і вранішньої кави.
P.S.Марк Лівін не фантазує у своєму тексті, в нього все справжнє, а, хто письменник, той знає, як важко описати реальний світ зі справжніми, земними (НЕ-божевільними) героями-маргіналами та їхніми проблемами. Навіть за це вже автору великий респект!
Христя Венгринюк
1 коментар
буду читати!)
тільки посилання б залишили для бажаючих)
біжу до великого «гугла»)